ПРИВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех. Принести що-небудь (про вітер). Леготе-вітре з коханого краю!.. привій порошинку з порога Любки моєї! (Крим., Вибр., 1965, 285); // Злегка посипати, притрусити. Загрубілими пальцями вона стискає якусь тверду кульку. Ага, це кругла, мов крапля, крижина. То, певно, осінній мороз скував на житі росу, а сніг привіяв оті холодні зернятка (Стельмах, І, 1962, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 576.