ПРИГНИ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до пригни́ти, пригни́сти́. Юрко відвалив камінь з пригнилої тертиці на даху (Черемш., Тв., 1960, 58); Він висипав пепінки на жовту солом’яну мату, далі сів біля них, почав перебирати, відкладаючи вбік червиве чи пригниле [яблуко] (Гуц., Скупана.., 1965, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 591.