ПРИГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., перех.
1. діал. Домовити (у 2 знач.). — Молодим дуже приговорив я тебе служити в мене і обіщався, коли будеш мені вірно і чесно служити, не зоставити тебе (Кв.-Осн., II, 1956, 351).
2. діал. Підмовити. Приговорила [Оришка] одного кума випросити в управителя невеличкий шматочок цілини зараз біля Горішка, буцім для себе (Мирний, IV, 1955, 211).
3. заст. Постановити, ухвалити. Високі радники приговорили, і король Ян-Казімір повелів: до початку кампанії.. власну чернь у себе за спиною приборкати (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 593.