ПРИДА́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що дода́ча 2. [Xрапко:] Все це [дочки] чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так ніхто не візьме! (Мирний, V, 1955, 122).
У (в, на) прида́чу — те саме, що У (в, на) дода́чу (див. дода́ча). Параска таки перейшла в нову хату, тілько в придачу Яків переніс з старого двору до неї комору (Мирний, IV, 1955, 54); — Бери своїх хлопців і швидко вперед! На придачу маєш ще один штурмовий взвод (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 604.