ПРИЗАБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЗАБУ́ТИ, у́ду, у́деш, док., перех., розм. Забувати в якійсь мірі. — Тим часом мене тут призабули (Барв., Опов.., 1902, 317); Мама раз у раз писала з Кишинева: «Думай по-українськи, бо так плинно по-румунськи говориш, що я боюсь, там за рік зовсім призабудеш свою мову» (Вільде, Троянди.., 1961, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 612.