ПРИ́ЗНАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до призна́ти. — Наші вибори не признані, — «следствіє» [слідство] наряжено… (Мирний, І, 1949, 387); Дівчата, які були вже признані дружками, затягли «Ой у полі та овес рясний» (Смолич, Мир.., 1958, 26); // при́знано, безос. присудк. сл. Я нею [істерією] слаба не від сьогодні, а далеко давніше, ніж се було признано офіціально (Л. Укр., V, 1956, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 619.