ПРИЙО́МНИЙ, а, е.
1. у сполуч. із сл. син, дочка. Прийнятий у чужу сім’ю. Найбільше вразило хлопця те, що він був не перший прийомний син Каленика Романовича і Ганни Сильвестрівни (Сенч., Опов., 1959, 38).
2. Те саме, що прийма́льний. Скупий ліхтарик над дальнім корпусом прийомного покою [лікарні] блимав непевно й тоскно (Мик., II, 1957, 223); — Прийомні години я вже розпочав. Скоро повна хата прохачів наб’ється… (Кучер, Трудна любов, 1960, 10); — Якого тут багато кімнат! — промовила Ганя. — От і багато! Перша кімната буде прихожа; друга — прийомна, третя — зала (Н.-Лев., І, 1956, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 630.