ПРИКИ́ДАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прики́дати. За розпечене залізо ніяк було взятися — окручували [робітники] цепами, витягали прикидані цеглою шкиви, поршні (Горд., Цвіти.., 1951, 33); Вона сама уважно придивлялась до міжрядь: справді, і тут і там бур’ян був тільки прикиданий землею (Колг. Укр., 7, 1958, 27); Про те говорила недокрита стеля, сяк-так прикидана бур’янами та трухою, запліт для призьби не набитий, не обмазаний (Мирний, IV, 1955, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 632.