ПРИКИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИКИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. прикипля́ть; док.
1. Міцно приставати до чого-небудь. Кров з обличчя йому змито, але сорочки, всієї закривавленої, не зважилися скинути: вона прикипіла до тіла (Гр., II, 1963, 479); —Дядьку! — Чого це він ворушиться, а не встає? Може, в нього штани до заліза прикипіли? То я візьму жигало та одліплю? (Тют., Вир, 1964, 36); Пил товстим шаром цупко прикипів до одежі, сивиною притрусив його чорну бороду, його бліде обличчя (Досв., Гюлле, 1961, 130); // Примерзати до чого-небудь. Ріже в лице холодний вітер… Прикипає до зледенілої рушниці рука… (Збан., Сеспель, 1961, 235); — І дарма, що на голодних пайках, що холоднеча, аж руки до станків прикипають, а — бачили б ви — як працює народ! (Гончар, II, 1959, 161); Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, — не витягне (Укр.. казки, 1951, 32).
◊ Но́ги (п’я́ти) до землі́ прикипа́ли — мимоволі уповільнювалася хода; не хотілося йти далі. — Про рідний край ти мені не нагадуй. Мимо дому проходив — ноги до землі прикипали, трохи було на Троянівку не завернув (Тют., Вир, 1964, 339).
2. перен. Щільно притулившись до чого-небудь, пригорнувшись до когось, залишатися непорушним. Раптом вона обриває свої думки, здригається, прикипає руками до лутки вікна (Скл., Святослав, 1959, 54); Другого дня вранці, прикипівши до тоненької вишні, що росла під загатою, Оля дивилася вслід Сашкові (Юхвід, Оля, 1959, 90); Микола одчепив Сашкову баклажку й кинув. Німці прикипіли до землі, чекаючи вибуху (Ю. Янов., І, 1958, 337); Вхопила [Настя] обіруч Петра за шию та так і прикипіла до гарячої щоки (Вас., І, 1959, 226); // Прихилившись до чого-небудь, залишатися непорушним. Поїзд підходить до Києва. Пасажири, що прикипіли до вікон, бачать руїни, які лишили по собі інтервенти, петлюрівці і інші розбійники (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 269); // Не відходити від чого-небудь. Я прикипів до тієї полиці, Олекса охоче, з неприхованою радістю показував мені свої скарби (Вітч., 2, 1968, 151); // Залишатися непорушно на якомусь місці. З-за хати вискакує німецький патруль і прикипає до місця, як проклятий, по команді «струнко» (Ю. Янов., І, 1954, 65); Насилу його помітили. Один за одним усі стали стихати. Де хто стояв, там і прикипів (Вас., І, 1959, 121); // у сполуч. із сл. сідло. Міцно триматися верхи. Долаючи прірви й річки бистроводі, — Таджик прикипів на сідлі, — До міста він мчить звіддалі (Бажан, Роки, 1957, 201); Незграбна Семенова постать прикипіла до сідла, голова витяглась уперед (Сміл., Зустрічі, 1936, 203); // З’явившись, не зникати, залишатися. Скільки разів я падав? Наче пес із перебитими ногами повз. Обходив німецькі застави.. Прикипіла до мого серця люта злоба (Жур., Дорога.., 1948, 12); Довкола уст прикипіла нова зморшка скорботи; // до кого — чого. Усталюватися, ставати звичним. Століттями до золота прикипала сумна слава фатального металу (Рад. Укр., 4. 1 1969, 5); З того дня і прозвали Княжевичеву Соломію по-вуличному — пилососом. Перегуду — віником, а її пилососом. Ті прізвиська так і прикипіли до кожного з них (Кучер, Прощай.., 1957, 395); // Пильно виконувати яку-небудь роботу, не відриваючись від знаряддя або об’єкту дії. До книги прикипав — не відірвеш! Нібито хто дебелим мотузком прив’язував (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 81); — Господи! — ледве вимовила стиха Мотря та й прикипіла до гребеня (Мирний, І, 1949, 408); Його [командира полку] везли кіньми, потім переклали на пікап, і шофер, затаївши дух, прикипів до руля, щоб не гойднуло навіть на вибоїстій дорозі (Кучер, Чорноморці, 1956, 39); // тільки док. Звикнувши до якої-небудь справи, знаряддя праці, полюбити. Міцно прикипів до рибальської справи Андрій. Плавав на фелюгах, мотоботах, дрібних сейнерах (Рад. Укр., 11.І 1969, 6); Він боявся повертатися до польового стану бригади, щоб не прикипіти до нової машини (Ю. Янов., II, 1954, 140); // тільки док. Закохавшись, почати часто ходити до кого-небудь або залишитися жити. До Світлани теж недовго ходив. А оце прикипів до Степки. Меланка бачить, що закохався Дмитро, як чорт у суху грушу (Зар., На.. світі, 1967, 264); — А чого це ти загордився, Тимофію?.. Може, десь прикипів на Удовиному клину? (Кучер, Трудна любов, 1960, 433).
На́че (мов, як і т. ін.) прикипа́є (прикипі́в і т. ін.): а) (до чого) щільно притулившись до чого-небудь, залишатися непорушним. Пріська, хитаючись, підвелася, та як припала до кухля — неначе її уста до нього прикипіли, та поти всього не випила — не пустилася (Мирний, III, 1954, 131); б) (до кого) міцно пригортатися до кого-небудь. — Піду! — каже Михайло, зриваючись і шукаючи очима великого дідового кия..; а Маруся проситься й молиться, й так пригортається, наче прикипа… (Вовчок, І, 1955, 383); в) (до чого) залишатися на якомусь місці. Степан.. дмухнув на світло й поліз на піч спати, а Пріська, немов прикипіла до лави, й не рушила з неї аж до світанку (Л. Янов., І, 1959, 270); г) залишатися непорушним. А мій поплавець мов прикипів до поверхні, ані поворухнеться (Збан., Мор. чайка, 1959, 33); д) (у сполуч. із сл. очі) не відводячи очей, дивитися на кого-, що-небудь. Його очі наче прикипіли до її тонких пальців з рожевими нігтиками, які так і танцювали на руці й приладах (Кучер, Прощай.., 1957, 55); е) (у сполуч. із. сл. прізвище, прізвисько) закріплюватися за ким-небудь; усталюватися. Виріс [Пилип], парубком став, одружився.., а прізвище Клешня так і залишилось, мов прикипіло до нього (Цюпа, Назустріч.., 1958, 313); Пуп’янок і Пуп’янок! Відтоді прізвисько це, не зовсім сказати б яке розумне і поважне, наче прикипіло до хлопця (Вол., Дні.., 1958, 145); е) (у сполуч. із сл., що означають знаряддя праці) робити що-небудь, займатися чим-небудь постійно. Ось дід Матвій. Таж років, мабуть, з два Як не виходив і на день з домівки, Бо хворий же… А нині — от дива! — Мов прикипів руками до гвинтівки (Бичко, Сійся.., 1959, 386); Молот все гатив і гатив. Каленик Романович мовби прикипів до нього, ніби народився тут і ніколи не збирався залишити цього свого місця (Сенч., Опов., 1959, 23); ж) (у сполуч. із сл. сідло) міцно триматися верхи. Спритно сів у сідло і наче прикипів до нього (Шиян, Партиз. край, 1946, 97); О́чі прикипа́ють (прикипі́ли) до кого — чого; По́гляд (зір) прикипа́є (прикипі́в) до кого — чого — хтось невідступно, пильно дивиться на кого-, що-небудь. На якусь хвилину всі скам’яніли, і тільки очі, сповнені жаху, прикипіли до вікон (Шиян, Гроза.., 1956, 735); Ганна Іванівна злісно закусила губу. Її погляд прикипів до спокійних Лариних очей (Шовк., Інженери, 1956, 458); Прикипа́ти (прикипі́ти) очи́ма (по́глядом, зо́ром) до кого — чого: а) пильно дивитися на кого-, що-небудь. Василько жагуче прикипав очима до вуйка Юри, як він розповідав про Леніна, і думав: «Ці очі бачили Леніна» (Турч., Зорі.., 1950, 27); Роксолана, обернувшись до порога, зразу зрозуміла, до кого зором прикипів цей велетень. Бо ж дивились на Ярину Подолянку всі там (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 134); б) (у сполуч. із сл. книга, сторінка і т. ін.) пильно читати що-небудь. Інколи він відривається від книжки, обводить поглядом величезну кімнату спальні і знову прикипає очима до сторінки (Багмут, Щасл. день.., 1951, 86); Беручи до рук газету, він одразу ж прикипав очима не до того широкого розділу, де писалось про міжнародні події. Його, мов магнітом, тягли відомості під заголовком «Боротьба з голодом» (Збан., Сеспель, 1961, 329); Прикипі́ти се́рцем (душе́ю): а) (до кого) відчути прихильність до кого-небудь, полюбити когось. Прикипіла Горпина вже душею до Петруся, бо вже ніхто в цілім світі не був для неї рідніший.., ніж він (Григ., Вибр., 1959, 128); Вони якось відразу прикипіли серцем до нової виховательки, побачили в ній не тільки учительку, але й матір, людину близьку і рідну (Збан., Курил. о-ви, 1963, 238); б) (до чого) полюбити що-небудь. Ти мене, як сина, приголубить зміг, Прикипів я серцем до твоїх доріг (Забашта, Квіт.., 1960, 140); Подруга Марійка тільки рік проробила, пішла з трактора. А Докія прикипіла серцем до справи (Хлібороб Укр., 12, 1969, 22); Так і прикипі́ти до се́рця — глибоко вразити своєю красою, змістом і т. ін. ; дуже сподобатися. — Еге, навчив мене чернечий дід пісням і думкам, і які ж гарні були ті пісні, й думки! Так до серця й прикипіли (Стор., І, 1957, 102); Конониха тим часом глянула на небо, — воно так і прикипіло до її серця (Григ., Вибр., 1959, 314).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 634.