ПРИКОНЕ́ЧЧЯ, я, с., рідко.
1. Кінець, край чого-небудь. У протоці тісній проривається море шалене І відділя острівне приконеччя і край Італійський (Зеров, Вибр., 1966, 145).
2. Заключна частина чого-небудь. Уся зима була тепла, а приконеччя дуже холодне (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 643.