ПРИ́КРІСТЬ, рості, ж. Те, що викликає негативні емоції; неприємність. — А! горенько наше: обіжають нас [мужики], говорять тобі прикрості, і нічого не вдієш.., — репетував о. Артемій (Н.-Лев., IV, 1956, 61); Щось тривожило його [Щорса]. Тільки Боженка в цю хвилину хвилювали свої прикрості, тому він, не помітив душевного стану свого друга (Довж., І, 1958, 179); Перегуда пильно глянув на обох і зрозумів, що, коли він робив звіт, тут сталася якась важка прикрість (Кучер, Прощай.., 1957, 334); Це був особливий день, повний прикростей і невдач (Гур., Новели, 1951, 88); // Почуття незадоволення в результаті якоїсь невдачі; досада. Якщо здолаєш збагнути, як мені хотілося поїхати, то зрозумієш цілком мою прикрість (Коцюб., III, 1956, 127); — Нічого я не чула, Петю, нічого не бачила. Отака прикрість… (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 189); Побачила себе [Ніна] раптом у своїй кімнаті й опам’яталась. Але від цього ще нестерпнішою стала вся прикрість того, що сталося (Донч., V, 1957, 501).
Завдава́ти (завда́ти, роби́ти, зроби́ти, справля́ти, спра́вити і т. ін.) при́крість кому — робити кому-небудь неприємність, ображати кого-небудь. — Як він про мене говорив? — визвірився Ауер і схопився з стільця. — Пане Ауер, я жінка і не можу вимовити. І вам не хочу прикрості завдавати (Хижняк, Тамара, 1959, 96); Ядзя помітила, що її терпкі слова зробили матері прикрість, і повела вже далі бесіду лагіднішим тоном (Кобр., Вибр., 1954, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 650.