ПРИЛУ́КА, и, ж. Місце, поросле травою та кущами або очеретом, що трапляється по берегах річок, озер. Над заволзькими прилуками кинув [грім] пригорщу вогню… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 70); Іноді раптом виникне з-посеред ріденьких гайків і прилук справжній буйний ліс з віковічними деревами (Загреб., Європа 45, 1959, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 661.