ПРИМИ́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до примири́ти. То тут, то там ворушилися поранені — росіяни й французи. Вони забували про ворожнечу, примирені однаковою долею (Кочура, Зол. грамота, 1960, 311).
2. у знач. прикм. Який примирився з ким-небудь. — Ну що ж! Приходь, хоч на пелюшки дам.. — Не треба, матінко, в самої знайдуться. Так і розійшлися вони, незлостиві, але й не примирені (Тют., Вир, 1964, 510).
3. у знач. прикм. Який примирився, погодився з чим-небудь, усвідомив необхідність чогось; умиротворений, лагідний. Антін нарешті під’їхав і вже мовби примирений, щирий (Гончар, II, 1959, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 670.