ПРИМУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і без додатка, розм.
1. Трохи намучити.
2. Замучити. — Ох, був і я колись таким вигадником, поки літа не приборкали та проклята неволя не примучила! (П. Куліш, Вибр., 1969, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 683.