ПРИМУ́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до приму́сити. Товаришування з нею було дозволено і навіть бажане родичам Юзиним, але не примушене (Л. Укр., III, 1952, 647).
2. Те саме, що зму́шений. [Кемпбль:] Та все одно — був чи не був на раді, а вже коли громада вся рішає, то всяк примушений рішинця слухать (Л. Укр., III, 1952, 23); Химочка примушений був ще перемовчати (Епік, Вибр., 1958, 94); — Є чихальний газ, вхопивши якого, людина, безтямно.. чхаючи, примушена скинути протигаз, і тоді її душать, вбивають іншою отрутою (Трубл., І, 1955, 73); // З яким діється що-небудь внаслідок певних обставин. Мече своє в височінь подвоєне полум’я Етна, Ерікс в огні і Парнас двоголовий, Мікала і Отрій, Цінт, і Мімант, і Родопа примушена скинути кригу (Зеров, Вибр., 1966, 318); // Який склався в певних обставинах; вимушений. Була б якась потіха мені з того, якби ти заїхала, я б, може, чогось довідалась, що вивело б мене з сеї примушеної пасивності (Л. Укр., V, 1956, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 683.