ПРИМІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., заст. Могти (вживається в умовному способі). Примів би вбив його (Номис, 1864, № 3430); Зненавидів [Денис] його так, що примів би — в ложці води втопив би!.. (Гр., II, 1963, 324); — Ви, кажете, що не тямите поезії села, а я й сплю й бачу свою Масюківку. Приміла б, летіла туди оце таки зараз, і вже й не знаю, чи звикну я до вашого Києва, — сказала Галя (Н.-Лев., І, 1956, 611).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 674.