ПРИМІ́ТНО. Присл. до примі́тний 1. А де корабель наш пробіг, Дорога там довга й широка… І ледве примітно для ока Рожевіє пінистий край (Л. Укр., І, 1951, 20); Небо на сході примітно сіріло (Панч, II, 1956, 480); // у знач. присудк. сл. Одно тілько було примітно: в Остапа, видно, одежа дедалі все старілася та п’ятнилася, а Остап не жалів ні рук, пі горілки, щоб її вичистити (Мирний, IV, 1955, 30); Незабаром у чорному степу, десь вдалині, стало примітно вогняну заграву (Тют., Вир, 1964, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 676.