ПРИНИ́ЖЕНІСТЬ, ності, ж.
1. Стан за знач. прини́жений 2, 3. Ніколи скарга, дрібний лемент не отворять їй [матері] уст, але й ніколи приниженість духу, обезсилення не найдуть у неї співчуття (Коб., III, 1956, 53); Почуття приниженості і нерівноправності переслідувало його постійно (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 22).
2. Властивість за знач. прини́жений 2. У доцента з його приниженістю химерно поєднувалася настирливість (Вол., Місячне срібло, 1961, 157); Кутузов знову уклонився, але в цьому рухові не було ні приниженості, ні підлесливості, що їх так хотілося бачити Олександрові [царю] саме тепер (Кочура, Зол. грамота, 1960, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 689.