ПРИП’Я́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прип’я́ти. Нартал на своєму місці, прип’ятий ще важчим ланцюгом, але довшим, так, що може сидіти коло стовпа (Л. Укр., II, 1951, 467); Човен гойдався, прип’ятий ланцем до колоди (Перв., І, 1958, 345); На голові соболевий шлик з струсевим пером, яке коштовним діамантом прип’яте (Стар., Облога.., 1961, 23); Він знав, що всі солдати, які до цієї хвилини лежали прип’яті до землі фланкуючим вогнем німецьких кулеметів, піднялись (Рибак, Час… 1960, 12).
Сиді́ти (стоя́ти), як прип’я́тий — сидіти (стояти) непорушно. Андрій лишився один. Він сидів, як прип’ятий, навіть не здатний відірвати щоки від молодої топольки (Гур., Наша молодість, 1949, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 720.