ПРИПИ́СКА, и, ж.
1. Те, що дописане до якогось тексту, до раніш написаного. Тільки що дістав картку д. Танчаковського з Вашою припискою (Коцюб., III, 1956, 407); Не дивно, що після всього написаного іноді зустрічались такі приписки: «Ким бути? По щирості кажучи, я й сама не знаю. Поживу, побачу» (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 20); А внизу була приписка: «Маю надію, що скоро побачу всіх вас і мого сина Юрка» (Донч., Ю. Васюта, 1950, 96).
2. Перебільшення яких-небудь даних в офіційному документі. Треба повести рішучу боротьбу з приписками і розбазарюванням кормів (Рад. Укр., 22.VIII 1958, 1).
3. Те саме, що пропи́ска 1. Заповнивши досить-таки довгу анкету для заведення першої в житті трудової книжки, Ганна залишила на приписку свій паспорт (Коз., Сальвія, 1959, 22); В порту своєї приписки вперше ошвартувалося новозбудоване швидкісне пасажирське судно «Іван Франко» (Рад. Укр., 1.I 1965, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 706.