Що oзначає слово - "припускати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРИПУСКА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ПРИПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., перех.

1. Вважати за можливе, ймовірне що-небудь. Тільки короткозорі можуть припускати, що всі чари жінки — у зовнішній красі чи модному платті (Вільде, Сестри.., 1958, 393); В наш прекрасний час, коли назавжди з життєвого словника зникло слово «чернь», протиставлення поета народові навіть і припускати ми не можемо (Тич., III, 1957, 149); Що Каргат має якийсь хист до чистої науки, — це Валентин Модестович ладен був припустити (Шовк., Інженери, 1956, 26); // у знач. вставн. сл. припусті́мо і припу́стимо. Уживається для вираження ймовірності чого-небудь. — Ну, припустимо, він дасть рекорд, розрахує кожну секунду, натисне на раціоналізацію, послідовність, запровадить комплексність в обробці деталей, — хіба це все? (Ю. Янов., II, 1954, 99).

Припуска́ти (припусти́ти) ду́мку — вважати за можливе, ймовірне. Ходжієв припускав навіть таку думку, що хаджі накликав на Гаріфуліна страшне прокляття, заворожив його (Донч., І, 1956, 124); — Ви, як і я, не з тих, хто здається після першого, хай і відчутного, стусана. Ви й думки не припускаєте про капітуляцію (Шовк., Інженери, 1956, 398).

2. перев. із запереч. Не перешкоджати здійсненню чого-небудь, перев. небажаного; примирятись з чим-небудь; допускати, Із вчення Маркса і Енгельса Франко глибоко усвідомив і сприйняв філософський матеріалізм і політичну економію. В цих питаннях він лишався послідовним і не припускав суперечливих висловлювань (Рад. літ-во, 18, 1955, 160); Приніс [хтось] цю свіжу новину і кинув її в церкву, наче бомбу. Ой лихо!.. танцюватимуть у церкві, на престолі танцюватимуть.. Жінки закричали так, ніби їх припікали ззаду розпеченим залізом. — Не припустимо! (Мик., II, 1957, 400); [Ральф:] Я не припущу, щоб з цією дівчиною щось трапилось тут, в Англії (Собко, П’єси, 1958, 103); // Виконуючи, здійснюючи що-небудь, робити якесь упущення. Справа йшла до кінця, але сумніви таки знайшли стежку до Андрійового серця. А що, як він припустив якусь непоправну помилку? (Гур., Новели, 1951, 76); Припустити збитки.

3. розм. Впускати кого-небудь кудись, дозволяти кому-небудь увійти кудись, підійти до кого-, чого-небудь; допускати. Не любить невістка свекруху. Гиркає на неї.. До столу не припускає. Сипне сього-того в черепочок (Вишня, II, 1956, 17); // до кого. Дозволяти кому-небудь спілкуватися з кимсь, зав’язувати стосунки. — Одним словом, припусти його до себе поближче. Він певно почне подарки тобі дарувати (Мирний, IV, 1955, 148); [Секлета Семенівна:] Ну подумай, у нас сім дівчаток. Старша Устонька. А ти П’єра Кирпатенка до Охтисоньки, до наймолодшої, припускаєш (М. Куліш, П’єси, 1960, 223); // до чого. Дозволяти кому-небудь брати участь у чомусь. Палагна поглядала на чоловіка — і в згоді вони разом згинали коліна, благаючи бога, щоб припустив до вечері ті душі, що їх ніхто не знає, що пропадом пропадають, бутинами побиті, дорогами покалічені, водами потоплені (Коцюб., II, 1955, 336); «Нащо вона так багато говорить? Навмисне, аби нікого не припустити до слова, аби всі лиш її слухали», — думала. Галя (Март., Тв., 1954, 402).

4. рідко. Включати в себе що-небудь. Сценічна мова, як і мова художньої літератури, правильна, жива, сучасна, хоч і припускає в художніх цілях архаїчні діалекти, характерні для певних образів (Мист., 6, 1965, 28); Процес мовлення припускає сприймання його іншими людьми і його розуміння (Рад. психол. наука.., 1958, 236).

ПРИПУСКА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПРИПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док.

1. неперех., розм. Починати швидко йти, бігти, летіти і т. ін. Вона [коза] як підхопилась та тікать. Дарма що на трьох ногах, а припустила, аж курява встала (Укр.. казки, легенди.., 1957, 38); — Ото й порозбігались ік нечистій матері ляхи, а ватажко тоді: «Е, батьку! Да се в тебе коня нема?.. Братчики, добудемо йому коня!» — да й припустив за ляхами (П. Куліш, Вибр., 1969, 88); Стерв’ятник кинувся тікати на одному моторі. Два його фашистських дружки припустили попереду, не думаючи про рятування колеги (Ю. Янов., І, 1954, 49); Юра й Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці, у протилежний бік (Смолич, II, 1958, 89); // перех. і неперех. Збільшувати швидкість. «Победа» припускає хід, сподіваючись проскочити під хмарою, не наразившись на зливу (Ю. Янов., II, 1954, 198); — Дожене, — з тривогою сказав Петро, прискорюючи крок і тримаючи дівчину за руку. — Давай ще припустимо (Чаб., Тече вода.., 1961, 107).

Припусти́ти бі́гти (бігце́м) — швидко побігти. Парубки собі стали, а він знов як припустив бігти і утік (Вовчок, І, 1955, 177); Припусти́ти коня́ — швидко поскакати верхи. Припустивши коня на пагорб, він бачить в долинці на житі пару селянських шкап (Стельмах, Хліб.., 1959, 362); Богун уже гнав перед собою кінне стовпище драгунів. Припустив коня за панським воєводою Лащем (Кач., Вибр., 1947, 242).

2. перех., рідко. Відпускати трохи що-небудь затис-нуте, натягнуте, затримуване. Капуста припустив повід. Кінь перейшов на рись (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 355); Стара Кречуниха пустила на царинці теля ід корові, аби корова молоко припустила (Черемш., Тв., 1960, 72).

3. перех. і без додатка, розм. Відміряти більше від належного. — Потривайте ж! — крикнула Мотря на весь город, . — Це вона припустила собі на один пояс вздовж та на два пояси впоперек (Н.-Лев., II, 1956, 355).

4. неперех., розм. Лити (про дощ). Всі мовчали і чутно було, як шумів дощ то на. хвилину вгаваючи, то знову припускаючи (Мирний, І, 1954, 307); Дощ припускав щораз більший (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 131); Почав накрапати дощ і невдовзі припустив рясний і теплий… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 252); Чути, як на вогневій скаче, лящить Маковейчик: Дощику, дощику, припусти На бабині капусти. На дідове сіно, Щоб позеленіло!.. (Гончар, І, 1959, 360).

5. перех., кул. Варити з невеликою кількістю рідини, жиру; тушкувати. Помиті помідори нарізують, припускають на маслі і протирають через сито (Укр. страви, 1957, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 718.