ПРИ́СОК, рідко ПРИСК, ску, ч. Гарячий попіл з жаром; жар. Затлівся присок дрібними зірками, та вогник не спалахнув ні на мить (Л. Укр., І, 1951, 282); В полі він під дикою грушею назбирав хмизу, розклав багаття, нашпортав [накопав] з чийогось поля трохи картоплі поклав її у присок і прислухався до форкоту [фиркання] коней, які попасались у долинці (Стельмах, II, 1962, 238); * Образно. Ніч південна — мов хутро. Золотий присок зір Жевріє тихо в запалі небеснім (Пол., Вибр., 1968, 128); * У порівн. Під гарячим небом, на гарячій, як присок, ріллі йому було важко, як у лазні; спина почала страшно боліти (Н.-Лев., І, 1956, 502); Пісок на дорозі пашів, як приск, босою ногою гаряче було ступати (Десняк, Десну.., 1949, 265).
◊ [Аж (мов, на́че, нена́че і т. ін.)] при́ском обси́пало (поси́пало, оси́пало, обдало́ і т. ін.) кого; Мов (на́че, як і т. ін.) хто ки́нув (сипну́в і т. ін.) [гаря́чого] при́ску ([гаря́чим] при́ском) на кого — хтось раптово відчув страх, тривогу, неспокій, хвилювання і т. ін. Марту аж приском осипало: невже-таки прийшов [Гнат] за її приданим? (Стельмах, II, 1962, 348); О. Артемій встав з крісла і потім ніби підскочив, неначе на його хто сипнув гарячим приском (Н.-Лев., IV, 1956, 127); Вси́пати (наси́пати, ки́нути, вки́нути і т. ін.) при́ску за очку́р (за па́зуху і т. ін.) кому — завдати кому-небудь неприємностей. [Економ:] Гляди, щоб ми не всипали. тобі за очкур приску! (Вас., III, 1960, 461); [Михайло:] Слухай, Катре, не муч мене! Щоб я більше не чув про Дмитра! Не поминай мені про нього! Тут прийдеш до тебе порозкошувати душею, впитися коханням, — а ти мені вкинеш приску за пазуху (Стар., Вибр., 1959, 194); Мов (на́че, як і т. ін.) [гаря́чим] при́ском обси́пав (обки́нув і т. ін.) хто кого — хто-небудь несподівано завдав комусь неприємностей, поставив у незручне становище і т. ін. Мов приском старостів та молодого вража дівка обсипала, стало їм і соромно, і сердито на гаспидську дівку за таку одповідь (Укр.. казки, легенди.., 1957, 396).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 29.