ПРИСОЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех. і без додатка, діал. Підстерегти, прослідити. Я таки присочила, хто в нас капусту краде (Сл. Гр.); — Е, постривай же.. Ми ж присочимо тебе! — та вже ото й чигали його, не спускали з очей (П. Куліш, Вибр., 1969, 179); Моя Марфуша.. почала вечорами нишком кудись вчащати… — Куди це ти внадилась? — питаю. Мовчить. Вирішив присочити (Літ. Укр., 19.VI 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 30.