ПРИСПО́РЮВАТИ, юю, юєш і ПРИСПОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИСПОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., діал.
1. перех. і без додатка. Збільшувати. — Якби ж не твоя мила, Я б тебе й не манила. Приспоряй, боже, ночі На мої карі очі Часочків на п’ять — Милому спокою дать (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 127); — Боюсь, щоб сьогоднішній виступ від самого початку не приспорив нам ворогів (Фр., VI, 1951, 218).
2. неперех. Збільшуватися. Зранку сніжок потроху почав падати, все прибільшуючи та приспоряючи (Мирний, III, 1954, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 32.