ПРИСТАНО́ВИЩЕ, а, с. Місце, де можна укритися, відпочити, знайти притулок і т. ін. В хаті два столи, два тапчани, а пристановища нема, і що ступнеш, то й спіткнешся, — усюди баюри під ногами (Барв., Опов.., 1902, 31); [Кармелюк:] Нема мені долі, нема мені пристановища у світі (Вас., III, 1960, 448); Мартинко з охотою помандрував з Богуном. Довго йшли селами й хуторами України, бралися на північ. Часом широкий степ був їм пристановищем на ніч (Ле, Побратими, 1954, 7); Високо в небі дзвеніло пташиним дзвоном і далеким тривожним клекотом, неначе перелітні птахи не бачили собі пристановища внизу (Довж., І, 1958, 174); * Образно. Видно, світ неохочий заглядати в темні пристановища, де ховаються злидні од холоду! (Мирний, IV, 1955, 286); Погиба не раз із жахом заглядав у майбутнє і не бачив пристановища своїй душі (Стельмах, II, 1962, 51); // Місце, де хтось живе, мешкає (іноді тимчасово). Обіцяла [дядина].. після смерті оддати їй свою хату з городом. Хоч та хата й валилася, а городу того жменя, а все ж таки свій захист, своє пристановище (Мирний, IV, 1955, 296); Був один із тих неприязних зимних вечорів осінніх, котрі заганяють додому усе, що лиш має яке-небудь пристановище (Коб., І, 1956, 89); Ось його хата, біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського (Довж., І, 1958, 324); Подався [Арсен] на Петровські лінії, до свого тимчасового пристановища (Дмит., Розлука, 1957, 62); * Образно. Голодний степ — це пристановище смерті, а не життя! (Ле, Міжгір’я, 1953, 25); // чиє, для кого. Місце, де збираються, проводять час люди певного середовища. Це собі корчма звичайна, найпосліднішого гатунку, пристановище керманичів (Хотк., II, 1966, 412); Років зо два шхуна стояла нерухомо і була пристановищем для рибальських дітей (Трубл., Шхуна.., 1940, 7).
Без пристано́вища тиня́тися (блука́ти і т. ін.) — не мати притулку. Не один уже місяць Гайсин тиняється в цьому місті без діла й пристановища, потиняється і ще (Панч, На калин, мості, 1965, 116); Шука́ти (знахо́дити, знайти́ і т. ін.) пристано́вище — шукати (знаходити і т. ін.) місце, де можна укритися, відпочити, знайти притулок і т. ін. — Хороший він, — сказала Ясногорська про Шовкуна, коли він, начепивши через плече санітарну сумку з червоним хрестом, подався кудись шукати собі пристановища (Гончар, III, 1959, 217); Я одного разу таки зібралася на старі місця.. Вийшла на станції й пішла в місто шукати пристановища на ніч (Перв., Дикий мед, 1963, 390); Молодиця не знала, що робити: куди вона подінеться, до кого звернеться, де перебуде той час, поки Степан знайде їй яке пристановище (Л. Янов., І, 1959, 213).
◊ Оста́ннє пристано́вище: а) останнє місце, де можна знайти притулок, відчути себе у безпеці. Смертельний жах обійняв контрреволюційний набрід і білих вояків, які збилися тут [в Одесі], в останньому пристановищі біля моря, і почували себе досі у сякій-такій безпеці (Смолич, V, 1959, 194); Бродять по всьому узбережжю змучені, багато днів не розсідлувані коні, тоскно іржать до тих [врангелівців], що, кинувши їх, знайшли собі останнє пристановище на суднах (Гончар, II, 1959, 439); б) чия-небудь могила. Він думав про Люду, і жаль стискав йому серце.. Хоч би знати, де саме її останнє пристановище, її могила — ціле море (Трубл., Шхуна.., 1940, 285); в) той (те), на кого (на що) можна покластися, що є опорою для кого-небудь. [Шервуд:] Як бачите, життя знову посміялося з мене. Ідея спокути через власне страждання була моїм останнім пристановищем (Лев., Драми.., 1967, 512).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 37.