ПРИСТО́ЙНИЙ, а, е.
1. Який відповідає встановленим правилам, нормам, звичаям і т. ін. Пушкін ще отроком, без жодного над собою контролю, зачитувався творами легковажної, пустотливої, не завжди пристойної анакреонтичної поезії… (Рильський, X, 1962, 37); Варто було матері насварити Григорія Григоровича молодшого за його не зовсім пристойну поведінку, як він чимчикував до діда й голосно йому скаржився (Ю. Янов., II, 1954, 109); — Мужик ти був, Сидоре Сидоровичу, мужиком і залишився. Пристойний тон тобі однаково, що корові сідло (Коз., Листи.., 1967, 111); Погром закінчено, і солдатам було доручено прибрати місто і надати йому пристойного вигляду (Смолич, II, 1958, 41); // Не здатний на погані вчинки, вихований, чесний (про людину); порядний. — Пан Серединський, як бачите, хлопець пристойний, здоровий, розумний (Н.-Лев., І, 1956, 134); Йшла вона осторонь — скромно — по тротуару, як і належить пристойній дівчині (Смолич, V, 1959, 93); Одягався [Григорій] охайно, був незмінно пристойний і зосереджений і завжди про щось, здавалось нам, думав (Довж., І, 1958, 66); // Який має приємний зовнішній вигляд. Лише ученик Володимир Лужицький, гарно прибраний, пристойний хлопець, зміг вивести Демидова з його задуми (Мак., Вибр., 1954, 52).
2. Який задовольняє певні вимоги, відповідає яким-небудь умовам; цілком задовільний, добрий. Тесть був чоловік небагатий.. : мав пристойну хатину, двадцять соток орного поля, а найголовніше — коня (Мур., Бук. повість, 1959, 4); Село Новобугівка ніколи не мало пристойної школи, та й хлібороби не дуже охоче посилали своїх дітей в науку.. І наука їхніх синів і доньок здебільшого починалася біля гусей, худоби і на панській економії (Стельмах, II, 1962, 97); Дуже важко знайти пристойного керівника для відділу капітального будівництва (Шовк., Інженери, 1956, 57); Думати, гадати піонерам, було про що. На їхніх руках поранений, якому не тільки догляд, а головне — пристойне харчування потрібне (Ле, Клен. лист, 1960, 94); Вже який раз питала [мати], що йому дасть учительська кар’єра. Скільки років доведеться чекати пристойної посади та чи й дочекаєшся? (Хижняк, Килимок, 1961, 92); // Значний щодо розміру, обсягу, кількості і т. ін. Пенсія пристойна, цілком заслужена, нарікати гріх (Логв., Давні рани, 1961, 28); Гарбер дістав пристойну нагороду і цілком щиро вважав, ніби заслужив на неї (Кулик, Записки консула, 1958, 82).
Присто́йний вік — не дуже молодий, літній, зрілий вік, зрілі літа. Він уже в пристойнім віці. Вже на тім’ї лисина. Та і літ йому за тридцять В паспорті записано (Дор., Літа.., 1957, 165); Присто́йний зріст — немалий, нормальний зріст. — Якби в мене хоч зріст був пристойний (Донч., V, 1957, 250).
3. Потрібний у даній ситуації; відповідний. Ольга увільнилась від його руки, відійшла вбік, зберігаючи пристойну віддаль від нього (Вільде, Сестри.., 1958, 258); Наливайко ніколи не забував свого п’ятківського боргу низовикам і щоразу готувався коли й не до виправдування, то принаймні до пристойних пояснень своєї поведінки під П’яткою (Ле, Наливайко, 1957, 340); // кому, чому. Який личить, пасує, відповідає кому-, чому-небудь. — Хоч се діло й трудне, та воно тобі дуже пристойне (Барв., Опов.., 1902, 170); — Гроші! Білу армію, не бійсь, утримували! — з люттю закричав він в партер, але, спохватившись, відразу ж перейшов на пристойний своєму віку і стану спокійний тон: — Решту вам скаже мій політичний комісар (Довж., І, 1958, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 40.