ПРИСТО́ЙНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до присто́йний 1; // Ввічливість, хороші манери, пристойна поведінка. Я примостився до панни Анелі найближче, наскільки позволила пристойність, і стежив, як вона шила (Коцюб., II, 1955, 255); — Піди скажи йому [їжакові]: Небритого такого не прийму… Пристойність в нас на першім місці! (Год., Заяча математ., 1961, 17).
Межа́ (ме́жі) присто́йності — норма поведінки, прийнята у певному суспільному середовищі. Примушувати.. десятирічну дівчину, надсаджуючись, дути у велику мідну трубу — те вийшло б за всякі межі пристойності (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 60); Безбородько потемнів на обличчі. Зухвальство маклера переступало межі пристойності (Вільде, Сестри.., 1958, 421); Пра́вила присто́йності — правила поведінки, прийняті у певному суспільному середовищі. Чужоземці не раз дивувалися, як, поруч із сліпучою розкішшю магнатських прийомів, на них не додержувалося звичайнісіньких правил пристойності й чистоти (Тулуб, Людолови, І, 1957, 97); Вбиралася Марина в коротку спідничку до колін — всупереч моді й правилам дівочої пристойності, а кофтинку носила картату, з «шотландки», червоних і зелених клітин (Смолич, Мир.., 1958, 44); Говорила вона їдко, не вибираючи виразів, не дотримуючись правил звичайної пристойності (Збан., Малин. дзвін, 1958, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 41.