ПРИТАМО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТАМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Послаблювати, стримувати що-небудь, не даючи йому можливості виявитися на повну силу. Командир похитав головою, стиснув зуби і нахмурив брови. Він схопився за праву ногу, притамовуючи стогін (Коп., Сон. ранок, 1951, 40); Тимко хилить стрижену голову, притамовує віддих у грудях (Тют., Вир, 1964, 348); [Степан:] Еге, старувата. А собою, кажеш, гарна? [Ів.Товстоліс (замішаний, намагаючись притамувати балакучість братів):] Так, так, подивимось, подумаємо, ходім (Коч., II, 1956, 279); Під високою двоповерховою альтанкою, схожою на китайську вежу, вона сіла притамувати биття серця й закурити (Смолич, І, 1958, 79).
2. Стримуючись, переборювати або приховувати на деякий час вияв якого-небудь почуття. Щира посмішка пробивається на її зосереджено-стримане обличчя, але Галина притамовує її повагою до матері (Епік, Тв., 1958. 554); Притамовуючи в собі вороже почуття, він мовчазно відходив від машини (Коцюба, Нові береги, 1959, 86); — Підемо до нас. Я навіть можу тобі дати назовсім ту забаву, — продовжував Василько, притамовуючи свій гонор (Турч., Зорі.., 1950, 54); Спробував він збільшувати ці толоки, та нічого не вийшло. Підсусідки загрозили пустити його хутір димом. Довелося притамувати лють і скоритися (Тулуб, Людолови, І, 1957, 89).
3. Зменшувати гостроту якого-небудь відчуття; робити щось не таким відчутним. Навіть солоний подих моря не міг притамувати жару (Тулуб, Людолови, І, 1957, 184); Здавалося, що.. карусель і святковий настрій притамують незгоду і все обійдеться тихо-мирно (Чаб., Катюша, 1960, 28); — Я казав матері, най мені не несе [їсти]. Маю окраєць, сала трохи взяв, голод притамую, вдома пообідаю. Небагато залишилося виорати і заборонувати. (Томч., Жменяки, 1964, 15); Цілу ніч кричала дитина.. От чому хитає головою Гаріфулін, наче хоче притамувати власний біль (Донч., І, 1956, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 57.