ПРИТВО́Р, у, ч.
1. Передня частина церкви за папертю. В церкві людей було повнісінько. У правому притворі стояли чоловіки та парубки, у лівому — діди (Н.-Лев., І, 1956, 77); Церква в селі, як квіточка вбрана; обсаджена липами, тополями, всякою садовиною, а коло притвору дві комори, шопи, возовню видно, клуню і тік (Свидн., Люборацькі, 1955, 3); // заст. Передня частина будь-якого приміщення; передпокій, прихожа. Та дядя Тарас уже не вгавав: — Ходім додому, вдягайте шубку, беріть альбом, карандаш… — і, не дожидаючи, пішов до притвору (Ільч., Серце жде, 1939, 77); В притворі стояли високі липові кадовби (Бурл., О. Веррсай, 1959, 69).
2. діал., рідко. Те, чим причиняється, закривається що-небудь; засув. * Образно. Із зорями вела я розговори [розмови], ..відкрила зорям я душі притвори… (У. Кравч., Вибр., 1958, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 58.