ПРИТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИТЕ́РТИ, тру́, тре́ш, док., перех. 1. техн. Щільно підганяти що-небудь одне до одного спеціальною обробкою, шліфуванням або тертям у процесі роботи. Ще у минулому сторіччі швед Йогансон з такою точністю навчився притирати площини двох шматків гартованої сталі, що, коли їх скласти полірованими площинами, то тільки силою можна розняти їх знову (Собко, Любов, 1935, 10).
2. Водити, гладити чим-небудь по поверхні чогось для вирівнювання, тісного прилягання і т. ін. Поклавши намащену клеєм паперову деталь на місце, слід одразу перевірити правильність її розміщення, прикрити чистим аркушем наперу і притерти всю поверхню деталі м’якою чистою ганчіркою або ребром долоні (Гурток «Умілі руки..», 1955, 27).
3. Тручи, знімати щось з поверхні чого-небудь; стирати.
◊ Прите́рти но́са кому — те саме, що Уте́рти но́са (див. ніс). — Не шкодило б, щоб і їй [Марині] притерти носа й показати, що ніхто не є її дурнем (Кобр., Вибр., 1954, 165); Прите́рти ро́ги кому — примусити підкоритися, зробити покірним кого-небудь, приборкати когось. Вже ми їм [хлопам].. притремо роги! Лиш тихо (Фр., X, 1954, 307).
4. перев. док. Трохи зносити, стерти від користування (перев. одяг, взуття).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 60.