ПРИТО́Н, у, ч. Місце зосередження, притулок антигромадських або аморальних, злочинних елементів; кубло. Привітна й тиха своїм сімейним побитом, стала вона [Чіпчина хата] тепер притоном гульні п’яної (Мирний, І, 1949, 399); Дехто нахилявся, брав землі з-під ніг і, загорнувши в шматину, ховав у пазуху. Дурні… Скоро сувора служба відучить вас від оцих сантиментів. Бере вона вас звідси здорових, з ясним поглядом, з любов’ю в серці, а верне чужими, з поганою хворобою, захваченою в якімсь притоні.., скалічених духовно (Хотк., І, 1966, 140); — Та ти й те знай ще, що в неї й притон отих самих конокрадів (Головко, II, 1957, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 66.