ПРИХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИХИЛИ́ТИСЯ, хилю́ся, хи́лишся, док.
1. до кого — чого. Схиляючись, щільно притискатися, притулятися до кого-, чого-небудь, обпиратися об когось, щось. — Ну, та й добряче сидіти: є куди простягти ноги й спиною об віщо обпертись, — подумав Пилипко, простягаючи натруджені ноженята й прихиляючись головою до товстої деревини (Мирний, IV, 1955, 301); Лукія прихиляється плечем до дверей: — Бійся бога, Павлику… Хіба я тобі зла хочу? (Кучер, Прощай.., 1957, 318); Василина прихилилась до груші й неначе задрімала (Н.-Лев., II, 1956, 81); Зігнутий, нещасний, як провинений школяр, сів Аврум долі, прихилившись до стіни (Вас., II, 1959, 16); // Схиляючись, присуватися ближче до кого-, чого-небудь. Підходять люди, прихиляються до його, шепочуть свої гріхи йому. Схимник хрестить їх (Тесл., З книги життя, 1949, 56); Дві завзяті гарячі голови близько прихилялися одна до одної й своїми думками переносилися через гори, ріки, штучні кордони (Чорн., Визвол. земля, 1959, 22); Він знову прихилився до шибки, дивився в хату (Мирний, І, 1949, 312); Дерева заколихались, гілля до гіллі прихилилось, затуркали горлиці (Стор., І, 1957, 83).
2. Трохи нагинатися, опускатися; присідати. Коло уліїв щоранку обійде [Грицько], прихиляється, доглядається до всякого, прислухається (Барв., Опов.., 1902, 144); Христя глянула на руки, позеленені квітками, і прихилилася спершу помити їх у ковбаньці (Мирний, ІІІ, 1954, 348); На зріст він удався такий, що, не при-хилившися, в двері не пройде (Мур., Бук. повість, 1959, 132); // Нагинати голову, плечі. Ближче до світильника прихиляється митрополит Кирило, читає нову книгу (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 500); Марії в обличчя вдарила кров, зіниці стали великі, як дві чорні пасльонини. Але вона вмить кинулась і заховала їх: прихилилась до коміра (Головко, II, 1958, 154); Чубенко зник у темряві лісу й прихилився на секунду до шиї коня (Ю. Янов., І, 1954, 287).
3. до кого. Пригортатися до кого-небудь, обійматися з кимсь. Цілує [Антей] її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини (Л. Укр., III, 1952, 427); — А ти, серце-голубонько, не журись Та до мене, молодчика, прихились… (Гл., Вибр., 1951, 52); Ми рушили, близько прихилившись одно до одного, увійшли в ліс і почали шукати свою стежку (Досв., Вибр., 1959, 51).
4. тільки док., перен. Знайти собі притулок, розраду де-небудь, у когось. Світ, бачся, широкий, Та нема, де прихилитись В світі одиноким (Шевч., І, 1963, 28); — Як не одрізняй себе од миру, а все чоловіку хочеться до кого-небудь прихилитись; нема рідного брата, так шукає названого (П. Куліш, Вибр., 1969, 90); Вона не любила Грицька і пішла за його, аби де прихилитися з дитиною, а тепер шкодувала, що так ізробила (Гр., II, 1963, 353).
5. розм. Тихо, плавно зачинятися (про двері, вікна тощо). Щойно прихилилися двері за сином,.. Федір Іполитович ступнув до директорового столу (Шовк., Людина.., 1962, 279).
6. до кого, перен. Відчувати приязнь, симпатію до кого-небудь; привертатися, прив’язуватися. Корнієві якось байдуже було до дочки малої: він знав, що дівчина — чужа користь, і мало про неї думав. Але як сини повмирали, то він потроху став прихилятися до дочки (Гр., І, 1963, 403); Хто знав близько Мате Михайловича, той ніколи не забуде, яка це була чарівна людина і як усі зокола щиро прихилялись до нього (Смолич, VI, 1959, 38); Не соромиться [Юрко Дзвонар] дурити голову то одній, то іншій, то кільком відразу. З усіма він добрий, з усіма жартує, з обіймами лізе, але ні до одної по-справжньому не прихиляється (Стельмах, І, 1962, 277); Знову обняла [Оксана Сергіївна] дівчину, як доньку після розлуки, — от дивна річ, скільки треба часу, щоб прихилитися до людини? (Ю. Янов., II, 1954, 70).
Прихиля́тися (прихили́тися) се́рцем (душе́ю) — відчувати приязнь, симпатію до кого-небудь; любити. Олег все більше звикав і прихилявся серцем до Люди, а Люда сміялася, пустувала й хто зна, що було у неї на думці (Дмит., Розлука, 1957, 191); Не хотіла [татарочка] підсобляти в будь-якім підступі супроти Подолянки, до котрої татарочка, в неволі зів’явши, чомусь прихилилась душею (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 454).
7. до кого — чого. Ставати прихильником, послідовником кого-, чого-небудь. [Прісцілла:] І що ж, скажи, ти міг би прихилитись до віри нашої? (Л. Укр., II, 1951, 446); // Погоджуватися з ким-, чим-небудь, схвалювати якісь дії; приставати. Застерігаю, що я не прихиляюсь зовсім до д. Копача і тих неполітичних політиків.., проти яких виступає д. Ганкевич в своїй статті (Л. Укр., VIII, 1965, 234); З д. Мирним листувався в справі видання його творів. Він не дуже прихиляється до заміру Спілки видати його твори (Коцюб., III, 1956, 215); Певні, що Ви прихилитесь до нашого заміру і не кинете нас без своєї запомоги, та ще й других будете підбивати до сього (Мирний, V, 1955, 420); // Прислухатися до кого-, чого-небудь, зважати на когось, щось. Як же «Київська Старина» не прихилиться до моєї думки, то тоді вже пустити «Повію» всю окремим виданням (Мирний, V, 1955, 400); І не диво, що вона щиро прихилялася до Гордієвих слів. Адже він обрятував її від смерті, душу їй одживив своєю щирою розумною розвагою (Гр., II, 1963, 120); [Самрось:] Хотів її ударити, вона підставила твар: «Удар, каже, тільки прихились до мого благання!» Отже, не зміг ударити! (Кроп., II, 1958, 68).
8. тільки док., розм. Розташуватися, влаштуватися де-небудь (перев. у незручному місці). Сама ж не їла [Марія] й не пила. В куточку мовчки прихилилась Та дивувалася, дивилась, І слухала (Шевч., II, 1963, 358); Хоч би де прихилитись! Куди вона йде?.. Ох, як тяжко, — все тіло болить!.. (Гр., II, 1963, 275); — Кажуть, він у ту папку, замість паперів, оладки собі кладе, — веселіючи, розповідала мати. — Набігається з сажнем по полю, прихилиться де-небудь та й поснідає (Гончар, II, 1959, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 81.