ПРИЦІ́НЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і ПРИЦІНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИЦІНИ́ТИСЯ, ці́ню́ся, ці́нишся, док.
1. Дізнаватися про ціну з метою купівлі або визначення своїх купівельних можливостей. Відрадне почуття проймало Зінька. По ярмарку він ходить, грошима брязка, статечний такий господар, до всього прицінюється (Горд., II, 1959, 183); Стою я та дивлюсь: люд як та комашня копошиться. Той своє продає, той приціняється до чужого (Вовчок, І, 1955, 14); Мирон прицінився до чобіт з широкими, модними на той час носками. Швець подивився на братів і, не випускаючи з уст кілька гвіздків, невиразно промовив: — Продаю тільки за гарні гроші (Стельмах, II, 1962, 155); // Домовлятися з кимсь про купівлю або про найняття кого-, чого-небудь за вигідну для себе ціну. Вони [купці] по-приятельському віталися із знайомими персами та бухарцями, тисли їм руки і відразу починали прицінюватися, сперечатися, бити по руках і знов торгуватися, щоб виторгувати хоч зайвий гріш (Тулуб, В степу.., 1964, 52); Цілий день ми бігали по місту, оглянули багато розкішних квартир і навіть прицінилися до однієї (Досв., Вибр., 1959, 105); // Вибирати що-небудь для купівлі на певну суму. Довго сперечались та прицінювались — що купити за ті п’ять карбованців? (Збан., Мор. чайка, 1959, 180).
2. перен. Визначати, зважувати якості кого-, чого-небудь з певною метою. [Оксана:] Скільки вам років? [Морж:] Прицінюєтесь? [Оксана:] Потрібні ви мені! (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 32); * У порівн. Артем водив по хаті очима, ніби прицінювався до кожної речі, і час від часу тяг: «Так, так» (Панч, II, 1956, 40); Синьоокий зміряв Миколу з голови до ніг, ніби прицінювався до нього, ніби зважував — варто з таким жити чи, може, відмовитись (Збан., Курил. о-ви, 1963, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 92.