ПРИЧАЇ́ТИ, аю́, аї́ш, док., перех., рідко. Стримати що-небудь, не виявити у повну силу; приховати. * Образно. Причаїли [хвилі] гомін, і скрили всі гребені білі, ледве дишуть… підкрались і вдарили раптом в борти (Л. Укр., І, 1951, 245).
Причаї́ти дух — затамувати дихання; притихнути. * Образно. Здавалось, немов старий ліс дубовий, і тихе село, і все.. причаїло дух та прислухувалось пісні… (Коб., І, 1956, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 93.