ПРИЧВАЛА́ТИ, а́ю, а́єш, розм. Док. до чвала́ти1. Причвалала пішки з Грицем аж із Києва тітка Пріська (Юхвід, Оля, 1959, 151); Зараз ото галасує, витанцьовує на гусениці [бульдозера], а настане вечір, причвалає наш Кузьма до вагончика, як побитий (Гончар, Тронка, 1963, 278); // фам. Прийти куди-небудь, до когось; прибрести. Приїхали [козаки] в той Петербург і до царя причвалали (Укр.. казки, легенди.., 1957, 428); Еней по берегу попхався І сам не знав, куди слонявся, Аж гульк — і в город причвалав (Котл., І, 1952, 71); Зайшов [Данило] у палату до хворого і, не вітаючись, промовив: — Оце вже я й причвалав (Ле, Ю. Кудря, 1956, 147); // фам., рідко. Приїхати куди-небудь. Зразу її хазяйське серце трохи було защеміло на вид тих трьох фіакрів, котрими причвалали гості (Фр., VII, 1951, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 95.