ПРИЧЕ́ПЛИВИЙ, рідко ПРИЧІ́ПЛИВИЙ, а, е.
1. Надмірно вимогливий до кого-, чого-небудь; прискіпливий. Причепливий і надмірно ретельний професор Войтинський ганяв його, як говорили студенти, в два кінці (Рибак, Час.., 1960, 281); Гоголь і сам гаразд не пам’ятав, що говорив. Можливо, причепливий слухач знайшов би в його словах багато протиріч і перебільшень (Полт., Повість.., 1960, 449); До камбуза долітає хриплуватий боцманів бас. Боцман Волощук причіпливий (Ткач, Жди.., 1959, 41); // У якому, під час якого виявляється посилена увага до найменших дрібниць. Сидора Івановича таке причепливе обстеження нервувало, але він робив вигляд, ніби на фермі цілковитий порядок (Добр., Тече річка.., 1961, 28); П’єси піднаглядного [І. Карпенка-Карого] потрапляють під потрійно причіпливу і жорстоку цензуру (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 77).
2. зневажл. Занадто надокучливий, набридливий. Ганушеві хотілось просто з каменя стрибнути через тин і втекти од настирливої, причепливої баби (Н.-Лев., III, 1956, 225); — Тут — луг. А далі що? — питає дитя в матері. — Село. — А за селом?. — А за селом — Україна… — сміється мати, бажаючи позбутися запитань причепливої дитини (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 6); Хижий, причіпливий, сварливий і уїдливий, як муха під осінь, отець Матчук [герой повісті «Забобон» Л. Мартовича] усім досадив, а особливо наймитам (Жовт., 2, 1956, 99); // Власт. причепі (див. приче́па1 2). Марта,.. пересилюючи себе, слухала пересуди, не бажаючи образити сусідку, а ще більше заводити з нею спірку. Хто не знає причепливої вдачі? (Горд., II, 1959, 291); Вона знову засміялася — на моє причіпливе розпитування — і похитала заперечливо головою (Смолич, День.., 1950, 95).
Приче́плива (причі́плива) ду́мка (іде́я і т. ін.) — думка, що невідступно переслідує кого-небудь, на якій зосереджений хтось. Людина з такою фанатичною вдачею та ще з причепливою ідеєю хоч кому завдасть клопоту (Шовк., Інженери, 1956, 140); Щось важке притисло серце, пригасило радість. Насилу одірвав [Сирота] причіпливу думку (Мушк., День.., 1967, 39).
3. рідко. Який легко причіплюється (у 1 знач.) до чого-небудь; чіпкий. Лежить [Кажан] серед прив’ялих лопухів й лободи, і причіпливі сірі реп’яхи заплутались у його сивій бороді (Цюпа, Три явори, 1958, 50); // перен. Те саме, що зара́зливий 1. А що заразитися тут якою причепливою хворобою — то дуже легко (Коцюб., III, 1957, 141); * Образно. Чуже лихо причепливе, як болотяна пропасниця (Тулуб, Людолови, II, 1957, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 96.