ПРИЮ́Т, у, ч.
1. заст. Притулок (у 1 знач.). [Терпилиха:] Тебе ж без приюту, молоду дитину, На кого оставлю, бідну сиротину? (Котл., II, 1953, 18).
2. У дореволюційній Росії — доброчинний заклад для одиноких і незаможних. — Вам треба б напитувати собі місце десь в лазаретах.. чи десь по приютах (Н.-Лев., IV, 1956, 284); У голові промайнули всі болі дитинства, образи сирітського приюту й штовхани в наймах (Ю. Янов., II, 1958, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 107.