ПРОБУРМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОБУРМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, перех. і без додатка. Док. до бурмота́ти, бурмоті́ти. Зашумлять усі довкола: — Хочем грать у волейбола! Пробурмоче він: — Добро! Я поставлю на бюро! (С. Ол., Вибр., 1959, 226); Кравченко спідлоба подивився на Фіру, одвернувся і пробурмотів щось таке, чого збори не почули (Собко, Скеля.., 1961, 58); Зосима, ховаючи очі під бровами, пробурмотів своє благословення Хмельницькому (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 363).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 127.