ПРОВОЛО́КА, и, ж., розм. Затримка, зволікання при виконанні чого-небудь. — Служба проволоки не терпить! — в розпуці скрикнула Целя і поспішним кроком подалася до пошти (Фр., II, 1950, 312); Коломієць без проволоки наказав комсомольцям порозводити додому дівчат (Речм., Весн. грози, 1961, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 144.