ПРОВОРНЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до прово́рний. Ївзі й нужди мало: проворненька, веселенька, скрізь мотається (Кв.-Осн., II, 1956, 303); Вона встала, проворненькою ходою пішла до вікна, взяла з одвірка половину виплетеної панчохи з дротами (Н.-Лев., VI, 1966, 25); Весною Чижик молоденький, Такий співучий, проворненький, В садочку все собі скакав Та якось у сільце й попав (Гл., Вибр., 1951, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 145.