ПРОВУ́ЛОК, лка, ч. Обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння між двома вулицями. Як в чарівному сні, вона ходила за ними по вузеньких провулках з застояним теплом (Коцюб., II, 1955, 294); Бродить ніч по вулицях зимових, у провулках вітром завива (Сос., II, 1958, 152); Адреса, записана на папірці, вела з головної вулиці в тихі зелені провулки, де в нагрітому сонцем повітрі пливли пахощі квітів (Ткач, Жди.., 1959, 6); * У порівн. Є долина, мов провулок, Звуть її «дорога духів» (Л. Укр., IV, 1954, 166); // Обмежені двома вулицями два ряди будинків з проїздом та проходом між цими рядами. — Схочете, заходьте, Катре. Це недалечко тут — Дніпровський провулок, п’ять, — спитаєте (Головко, II, 1957, 381); Брати Столярови докінчували вже чи не сороковий рейс з кінця в кінець Третього Малого провулка (Смолич, V, 1959, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 145.