ПРОВІ́ДЦЯ, і, ч., рідко. Те саме, що ватажо́к 1, 2. [Конон:] Геть з мого подвір’я! [Гаврило:] Це так на дядька? [Конон:] Ні, на провідцю, на лиховода, на бунтаря!.. (Кроп., III, 1959, 270); За провідцю їхнього був кремезний дід Онохрій Литка, що навколо нього, як навколо валу, оберталися всі його прибічники (Епік, Тв., 1958, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 134.