ПРОВІНЦІА́ЛЬНИЙ, а, е. Прикм. до прові́нція 2. — Він звичайний «рядовий» [літератор], пише театральні рецензії і провадить який-небудь відділ в одній про-вінціальній газеті (Л. Укр., III, 1952, 698); // Який знаходиться у провінції. Нижегородський театр був одним із старіших і кращих російських провінціальних театрів, і Шевченко поставився з великим інтересом до його роботи (Мист., 2, 1956, 37); * Образно. Щаслива і далека путь колесами говорить. І синім холодом цвітуть провінціальні зорі (Сос., І, 1957, 336); // Власт. провінції та провінціалам. Зрештою утримання салону (хай би й провінціальних масштабів!).. теж вимагатиме коштів (Вільде, Сестри.., 1958, 104); В ряді гумористичних епізодів, що малюють халтурників типу Генріха Генріховича, автор [Ю. Смолич] висміює пережитки провінціального акторського побуту (Іст. укр. літ., II, 1956, 471); // Який має погляди, манери, звички, смаки і т. ін. провінціала. Тоном провінціального піжона він мовив: — Коли ці звичайні слова злітають з уст незвичайної жінки, то важко зберегти бистрий розум і вміння логічно мислити (Шовк., Інженери, 1956, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 135.