ПРОГА́Р, у, ч.
1. Дія за знач. прогорі́ти, прогоря́ти 1, 2. Висока температура, свинцева і газова корозія, змінні напруги — все це веде до прогару ущільнювальної поверхні (Знання.., 6, 1965, 26); Система датчиків, встановлених на стінках домен, не тільки попереджує про можливу аварію, але й точно визначає місце прогару кладки (Роб. газ., 26.I 1973, 3).
2. Прогоріле місце в чому-небудь.
3. перен., розм. Невдача, неуспіх у якій-небудь справі, пов’язаній з підприємництвом. — Діла… Хоч що-небудь із грошей привіз? — Де там! З себе продав [Савка] усе, щоб якось додому добратись. Повний прогар! (Мокр., Слід.., 1969, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 148.