ПРО́ГНАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прогна́ти 1, 2. Я дуже зачудувався, побачивши між ними [робітниками] прогнаного вчора муляра (Фр., І, 1955, 228); // у знач. прикм. В нас [відділі революційного війська] були відомості, що в замку, під проводом молодої княжни, близької подруги прогнаної царської сім’ї, працюють головні вороги революції (Ірчан, II, 1958, 40); // у знач. ім. про́гнаний, ного, ч. Той, кого звільнили з роботи, з посади і т. ін. «Що, як проженуть бува?» — думав він. — «О сором! сором! на все місто, на весь повіт, на всю губерню! Прогнаний, все рівно що штемпльований [штемпельований]!» (Мирний, І, 1954, 162); Нагнавши одного, вони [підмайстри] — зараз же надиблють [надибають] чотирьох, що ще й напрошуватись будуть на місце прогнаного (Фр., І, 1955, 227); // про́гнано, безос. присудк. сл. Коли ж юнацьких літ бурхливих Прийшла Євгенію пора, Пора надій і мук щасливих, — Француза прогнано з двора (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 323); Судді тебе [мужика] й закони зап’ятнали, Тюрма підтяла вік твій молодий, Проступки й горе мисль твою підтяли, І прогнано тебе з-поміж людий [людей] (Фр., XIII, 1954, 406).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 151.