ПРОГРИМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ПРОГРИМОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., перех. і неперех. Підсил. до прогримі́ти 1-3, 5. Прогримотів останні слова Опанас (Довж., І, 1958, 92); Але гість [кінь] промчав стрілою, промайнув, прогримотів, не кивнув і головою, повернуться не схотів! (Рудь, Дон. зорі, 1958, 105); * Образно. Прогримотіла, як весняний грім, громадянська війна і покотилась далеко на південь, на українські й кубанські простори (Довж., І, 1958, 456).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 161.