ПРОГУЛЯ́ННЯ, я, с., розм. Те саме, що прогу́лянка 1. Після ранньої служби возив [Юрко] головину дочку і її подругу Мар’янку у санях на Прогуляння до Юхи-мовки (П. Куліш, Вибр., 1969, 290); * Образно. Зоря знов вийшла на небо на прогуляння (Н.-Лев., IV, 1956, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 163.