ПРОГІ́РКЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до прогі́ркнути. Коли він був уже на вулиці, коли вдихнув.. прогіркле від димів.. повітря, в цеху прогримів вибух (Загреб., Спека, 1961, 163); // у знач. прикм. Обличчя моє мокре од сліз, безперестанку я ковтаю прогірклу слину (Кол., На фронті.., 1959, 142); Божеволіють орди ворожі, І прогірклий вдаль стелеться дим… (Уп., Укр. поема, 1950, 125).
2. у знач. прикм. Неприємний, задушливий (про запах, повітря і т. ін.). Після свіжого повітря в ніс ударив і відразу забив дух прогірклий запах тваринних випарів (Добр., Тече ріка.., 1961, 26).
3. у знач. прикм., перен. Викликаний гіркотою, прикрістю. Могили йшли по всій землі, Світились чистими зірками, У кожнім місті і селі Лились прогірклими сльозами (Гірник, Стартують.., 1963, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 150.