ПРОДО́ВБАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до продовба́ти 1. У кожній палі угорі дірка продовбана і туди вірьовка просунута… (Кв.-Осн., II, 1956, 174); Накричавшись до нестями, безвиразно і напівпритомна споглядала Ольга продовбане у дверях «очко» (Кач., II, 1958, 68); // продо́вбано, безос. присудк. сл. Вже продовбано й вибрано льоду мало не на півметра, а води все ще не було (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 658).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 170.