ПРОДО́ВГУВА́ТИЙ, а, е. Те саме, що продовга́стий. В продовгуватій кімнаті, заставленій стільцями,.. біля розісланої на столі карти стояв командуючий (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 108); В Елеонори стрункий стан, круто зведені чорні брови, продовгуваті, схожі на сливи, очі, сповнені вогню (Чаб., Балкан. весна, 1960, 124); В Андрія Орлика було трохи продовгувате лице з блідуватим пушком на верхній губі, бороді та висках (Чорн., Визвол. земля, 1950, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 171.